Віра Паренко добре пам'ятає обстріли перших днів війни і дуже боїться, щоб цей жах не повернувся в її село.
Коли у нас війна почалася, це була страшна річ! Літали вертольоти прямо над дахом, це страх Господній. Вибух був, і осколками побило нам дах. У нас якраз в гостях були дочечка з онучком, і ми всі в підвалі ховалися.
Так стріляли, що газову трубу пробили, а газ загорівся, пожежа була. Це була найстрашніша ніч. Вранці, коли все стихло, всі люди повиходили, плакали сильно і один одному скаржилися.
Тоді була така ситуація, що грошей не було і нема за що було жити. Тоді нам Рінат Ахметов продукти давав на кожного. І ми за рахунок його продуктів виживали, дай Бог йому здоров'я. Ще організація якась давала нам з чоловіком допомогу на ліки. Я ж інвалід другої групи, а він - третьої.
Зараз тут теж не зовсім спокійно. Чути осторонь вибухи, ось і переживаємо, щоб до нас не дійшло. Мріємо все про одне – щоб був мир.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.