«Вогонь перекинувся на будинок і підвал, в якому ми сиділи»

Мені 35 років. Ми з чоловіком і двома дітьми жили в місті Василівка Запорізької області. 

28 лютого у наш двір прилетів снаряд. Він влучив в автомобіль – той загорівся. Вогонь перекинувся на будинок і підвал, в якому ми сиділи. Я з дітьми під обстрілами побігла до сусідів, а чоловік гасив пожежу. Сусіди прийшли йому на допомогу незважаючи на те, що над головою літали снаряди. 

На початку війни було проблематично придбати продукти. Добре, що люди виносили хоча б щось на продаж. Ми зробили невеликий запас, а потім обмінювалися харчами з сусідами. Посадили городину. Воду набирали з колодязя. 

Окупанти поводилися нахабно, ходили по домівках. Ми мріяли дочекатися наших військових. Донька дуже хотіла цього, намалювала малюнок. 

Чоловікова мати не захотіла виїжджати. Нам було тяжко лишати її саму, але в першу чергу ми мали думати про дітей. За цей час донька замкнулася в собі. 

Ми виїхали в березні. Через негоду авто застрягло у багнюці. Це сталося у Кам’янському, де йшли обстріли. Снаряд потрапив в один з будинків. Було страшно. Добре, що місцеві чоловіки допомогли витягти автомобіль. Ми їм дуже вдячні. 

Тепер ми живемо в Запоріжжі. Тут багато фондів, які допомагають. Ми знайшли роботу. Проте дуже хочеться повернутися, відновити свій будинок і жити нормальним життям. 

Ми сподіваємося, що війна скоро закінчиться. Щодня молимося, щоб наші збройні сили перемогли. Хочемо, щоб наші діти були здоровими і жили у вільній країні.