Історії, які ви нам довірили
У нас дуже багато стріляли. Одного разу син тільки вийшов зі спальні і туди влучив снаряд. Його врятувала хвилина-дві. Невістка була у родичів, їй довелося виїхати. Зараз в місті багато порожніх квартир, тому що люди поїхали, населення зменшилося.
Зараз обстрілів немає, але живемо погано. У мене такий вік, що вже не хочеться нікуди переїжджати. Приїхав сюди в 1968 році в 26 років. Коли почалися активні бойові дії, я нікуди не їхав і весь час залишався тут. Синові довелося звільнитися і виїхати.
Зараз діти живуть в Росії, ми не можемо бачитися. Підростають онуки, а ми спілкуємося тільки в Скайпі. Ми проживаємо удвох з дружиною.
Коли стріляли по Світлодарську, ми не знали, куди сховатися, бо в підвалі теж могло розчавити. Було відчуття безвиході. Дуже хочеться, щоб все заспокоїлося і відкрилися кордони, щоб можна було зустрічатися з дітьми.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
