Ганна Михайлівна

«Вночі жорсткіше ворог бомбив Харків, я боялась заплющувати очі: стіни та стеля ходили ходуном»

Великі, неприємні та печальні зміни внесла війна. Відсутність роботи, переїзд в інше місто - Кременчук. Живемо тільки на допомогу держави з ВПО. З дитинкою на роботу не беруть, бо немає з ким залишати в квартирі. Пішли у перший клас, навчання онлайн в рідному Харкові. Декілька разів пробували повертатись, але ні... З дитиною ще рано. Багато прильотів, сирен.

Війна шокуюча сама по собі. До такого не можна себе підготувати. Перші тижні війни, коли ти із дитиною вдома, в Харкові, кожну хвилину, щось вибухає, дикі та страшні звуки, щось летить, страшно... День ще якось витримували, а от ніч, мабуть, була найстрашніша. Вночі жорсткіше ворог бомбив Харків, я боялась заплющувати очі: стіни та стеля ходили ходуном. Як ми вижили, я не розумію… Ми жили в такому місці, що закидали всім.

На подвір'ї багато уламків було. Вибухи поряд з домом - це дуже травмуючи події. Дитина в 5 років не повинна питати у мами, чи загине вона зараз… А минулого літа була недалеко від «Амстора» (Кременчук). Дітей ВПО за зупинку від нього в будинок культури запрошували на співи. Чудом ніхто там не постраждав, окрім будівлі. Майже вся залишилась без вікон, але всі діти цілі. Перелякані були, але цілі...

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/