«Вночі, після гулу літаків і вибухів, бачили, як поруч палають будинки, і не могли допомогти, бо не було води...»

Ми були сім'єю вдома: я, мій чоловік, наш 13-річний син, і також, оскільки ми були патронатною родиною, у нашій сім'ї були ще двоє маленьких дітей (5 місяців і 1,5 року). Ми проживаємо в місті Чернігів.

Найбільшими труднощами на початку вторгнення були, з одного боку, шок і нерозуміння того, як таке може статися у наше час, і з іншого боку, думка про те, як ми будемо годувати 5-місячну дитину в умовах окупації, коли всі магазини порожніють.

Не знаю, звідки брали силу і безстрашність, але ми стояли в чергах під вибухи до магазинів і купували дитяче харчування, молоко, манку, сухе молоко, підгузки... Був дуже складний і страшний період. Вночі, після гулу літаків і вибухів, бачили, як поруч палають будинки, і не могли допомогти, бо не було води... Одного разу ворожий літак був збитий і впав майже поруч з нашим будинком, зруйнував і спалив п'ять будинків. Було і важко, і страшно, але щось надавало нам сил і віри.

Вже після перших бомбардувань Чернігова у нас зникла вода, потім електроенергія і інтернет, і їх не вдалося відновити до моменту вигнання окупантів з Чернігова. А коли було скинуто бомбу на газосховище, то газ зник теж, але на декілька днів. Про себе ми не думали, головне було нагодувати маленьких дітей, купити продукти, прати речі. Майже весь цей час ми проводили в підвалі нашого будинку, у захисних спорудах. Дякуючи Богу, мій чоловік зробив твердопаливний котел, і ми мали тепло.

Найбільший страх викликала думка про те, що діти можуть захворіти, і якщо це станеться, як ми надаватимемо їм допомогу. Але це минуло…

Зараз ми живемо з сім’єю, а маленькі діти після звільнення Чернігова пішли від нас на усиновлення.

Маленьким дітям не можна сказати, що війна розпочалася і гуляти на вулицю ми не підемо через ворожі літаки та бомбардування. Ми виходили провітритися, але якщо ми чули рев літака, ми брали дітей на руки і бігли назад до підвалу. Проте, серед усього цього жахливого військового конфлікту, надія і радість надавали нам посмішки дітей, їх сміх, ніжні ручки, перші слова, гра з іграшками...

Зараз у нас немає додаткового джерела доходу, і змін наразі не передбачається.

Недалеко від нашого будинку стояли наші танки, і одного разу ворожий ДРГ підірвав їх чимось. На жаль, були жертви, і осколки від танків розлетілися на десятки метрів. Так і у нас на даху та на подвір'ї з'явилися осколки, які нагадують нам про той важкий період.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/