"Вкрадене дитинство не повернути вже"

Спали. Нас розбудив потужний вибух, здригнувся будинок, ми прокинулись у жаху і моторошному очікуванні що буде далі? Почали дзвонити батькам і дізнались, що дах,паркан та вікна будинку батьків вже не цілі... Перша ракета розірвалась о 4:30, 24.02.2022 неподалік будинку батьків. У сусідів пошкоджені будинки і весь квартал всипаний уламками та жахом. Зрозуміли що потрібно збирати валізу,почали та жах не відпускав. Через декілька годин я поглянула на зміст валізи та була вражена,бо в паніці поклала одну шкарпетку,шарф кофти, спідниці - зовсім не "тривожна віліза".Коли оговтались був вже ранок майже 10. Меншому синочку 3 місяці. Діти до садочку не пішли, на роботу ми також більше не вийшли, життя поділилось на до та після.

Труднощі є і до тепер,але найголовніше адаптуватися до нових умов життя, та прийняти те що як було вже не буде і потрібно будувати взагалі нові плани у нестабільності -жити по-іншому.

Відсутність електрики,газу майже пів року-це випробування, ще й коли на руках дитина 3 місяці від народження. Нестача ліків, замовляли через друзів, перевізників переплачуючи декілька разів від вартості.

Зараз не живемо разом,але на початку війни намагались бути завжди разом. Зараз дикретна відпустка,але я навчаюсь онлайн на маркетолога,щоб моя робота теж була онлайн.

Люди жертвуючи собою з під обстрілів вивозили родини,худобу, лишали вільні та відкриті автівки щоб ними скористались для евакуації люди. Це вражає. Фото маленького синочка нагадує про минуле, вкрадене дитинство не повернути вже!