«Виявляється, багато залежить від вдачі. Мені щастило багато разів»

Про початок війни я дізнався на робочому місці. Вже з перших днів напрочуд важко було знайти їжу, потім - виїхати з оточеного міста.

Дивує, скільки залежить лише від вдачі.  Пам'ятаю як мені видали талон на отримання гумдопомоги... аж через два тижні. Подумав, що не знаю, що буде завтра, а тут – два тижні! І цього ж дня на будівлю, де мали видавати допомогу, ворог скинув авіабомбу. Тепер гадаю, що залишився живий лише тому, що весь цей час мені щастило. Щастило більше, ніж комусь.

По воду я ходив до джерела. З їжею було складніше, доводилось економити. Інсулін, який мені необхідний, зберігав у термосі з холодною водою. Допомогали знайомі, друзі, а я - їм. На щастя, з моєю родиною все добре.

Від розпачу мене частково рятувала гітара: я грав, коли сутеніло. Нажаль, довелось її лишити, і зараз дуже не вистачає... Ще пам'ятаю, як знайшов старий радіоприймач. Придумав, як його оживити, знайшов єдину державну хвилю, де нарешті почув, що відбувається в країні. Бо довгий час чути було лише плітки. Тривав виступ Президента, в якому він також зазначив, що вкотре не пустили до Маріуполя гумконвой, але будуть пробувати ще. А моя мати навіть заплакала з того, що про наше місто пам'ятають.       

До війни я працював зварювальником-збірником виробів з металу у художній майстерні. Але ще раніше думав перейти до сфери ІТ. І ось - цей поштовх. Певно, якраз настав час.      

У мене є знайомий, який служив в Азові. Знаю, що він потрапив у полон. Але в мене є річ, яку мені подарував на Новий рік дуже давно. Я радий, що вдалось її забрати, як пам'ять. Сподіваюсь його ще побачити живим багато разів.