"Віримо в перемогу, віримо в ЗСУ"

Татара Софія, 16 років, учениця 11-го класу КЗО "Українсько-Американський ліцей" Дніпровської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе: Бухно Галина Миколаївна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

З самого початку вся моя родина почала шукати інформацію в інтернеті, підписуватись на телеграмканали з найсвіжішими новинами та телефонувати рідним. У перші хвилини у мене не було жодних емоцій, я не розуміла, як себе поводити, що робити, поки не почула гучний вибух... Злість, стрес, паніка, страх, втрата впевненості!..

На початку повномасштабної війни я не розуміла, як росіяни можуть вбивати дітей, бути жорстокими, однак відсутність критичного мислення та боягузливість цього народу дали відповіді на усі мої запитання. Недаремно Тамара Горіха Зерня у творі «Доця» писала: «Поспіх, із яким мережі кинулися заміняти українські товари російськими, нагадує незграбні спроби замити кров на місці злочину», саме така ситуація відбувається на Півдні України. 

Наведу яскравий приклад, влітку 2021 року моя родина з нетерпінням чекала поїздки за кордон, однак після початку війни ми зрозуміли, що наша солов'їна країна багата на квітучі сади, корисні копалини, неперевершені собори, місця, де не ступала нога українською людини. На даний момент я усвідомлюю, що ні за які гроші світу не можна купити щастя, посмішку на обличчі. Починаєш цінувати кожну хвилину, кожну секунду, проведену з родиною, згадуєш всі позитивні моменти. Розумієш, що не буде минулого життя, натомість — майбутнє.