"Війна - страшна річ"

Христенко Олександр, 11-Б клас, Харківський ліцей №140

Вчитель, що надихнув на написання есе: Курганська Світлана Іванівна

"Війна. Моя історія"

Півтора роки тому всіх українців спіткала велика біда – повномасштабне вторгнення на нашу країну з боку російської федерації. Весь народ прокинувся від вибухів та сирени, ніхто не знав що коїться, допоки не увімкнули новини. Для кожного ранок 24 лютого 2022 року був своєрідним, хтось в паніці бігав і не знав, що робити, а хтось взагалі був спокійним і готувався до того, що чекало нас попереду. Для мене цей день, ці перші проміння сонця, що щойно встало, теж були особливим й в той момент я зрозумів, що життя моєї родини, життя української держави змінилося назавжди. Але давайте я Вам розповім все з самого початку.

Поки я ждав, я був ідилічним й не панікував, бо усвідомлював, якщо я буду метушитися, то до нічого доброго це не призведе, а лише погіршить ситуацію, яка вже на той момент була розжареною, у мене навіть емоції були нейтральними, я нічого не відчував. Я сидів й уявляв усі найгірші та найкращі кінці цього жахіття. Вже на той момент я мріяв, щоб уже закінчилося і продовжити своє життя під мирним небом.

Протягом першого дня вторгнення я зрозумів, хто мій друг, а хто мій ворог. Той ранок мав однакове значення як для мене, так і для моєї родини. Ми втямили, що наше життя змінилось назавжди, зрозуміли, що той хто казав, що він є “братським народом” і доброзичливим сусідом, виявився егоїстом і найгіршим створінням, яке колись створив Бог. Виявилося, що українці не росіяни, ми вище зла та темряви, український народ є возвеличенням мужності та свободи, а ніяк не рабства та лякливості.

Я хоч і виріс, знаходжусь в іншій країні, живу по-іншому, але все одно десь в глибині своєї душі я все ще той 14-ти річний хлопчик, котрий радіє життю в мирному Харкові, ходить у рідну школу, спить у своєму ліжку. Моє справжнє життя зупинилося 23 лютого 2022 року. Я мрію повернутися у той час, щоб прожити яскраві шкільні моменти заново, щоб знов посидіти з близькими людьми за новорічним столом, щоб відчути справжнє почуття радості та запах рідної домівки.

Війна - страшна річ. Їй байдуже скільки тобі років, яка в тебе стать, яку релігію сповідуєш, яка в тебе заробітня плата, хто ти по національності. Вона завжди забирає добро і приносить зло. Вона дає можливість зрозуміти справжню цінність людського життя.