Історії, які ви нам довірили
Я з Краматорська, мені 70 років. 24 лютого страшним днем став. Запам’ятали його на все життя. У нас одразу не дуже сильно було, а потім прийшло і до нас. І нас стали бомбити.
Найважче, що в місті не стало працюючих аптек. Нічого немає, важко, ціни піднялися страшні, не докупишся ні до чого - ну то так.
Найбільше ліків не вистачало, а так - гуманітарну допомогу отримували: привозили волонтери. Дякуємо і за це.
Виїжджали за Дніпро, потім повернулися. Тому що і там потрібно платити, і тут, а пенсія одна. Але вже люди потроху повертаються. Більше вже людей на вулицях.
Все одно, мені здається, люди стали якісь більш згуртовані, і все якось стали переживати разом. Допомагаємо один одному: і в домі, і сусіди стали як свої.
Хотілося, щоб швидше війна скінчилась, щоб мир був і тиша.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
