"Війна – це страшно, холодно та темно"

Бортновська Вероніка, 15 років, 10 клас, Комунальний заклад "Сосонський ліцей Вінницького району Вінницької області" Стрижавської селищної ради

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Кухар Анастасія Анатоліївна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Весь світ завмер в очікуванні лиха,
Що йде до нас із півночі війна...
В моєму ж серці все напрочуд тихо...
Може, тому що скоро вже весна?!..

Може, тому що є ще Бог Всевишній —
Він є початок всього і кінець!
І... скоро розцвітати білій вишні,
І йти з весняним вітром під вінець...

Валентина Матвіїв

Ранок, на годиннику шоста, 24 лютого 2022 року, прокидаюся від телефонного дзвінка свого татуся: «Веронічка, сонечко, розбуди маму, скажи що розпочалася війна». У голові відразу запаморочилося, не розумію що за жарти такі, починає не вистачати повітря. День змінюється іншим днем, місяць змінюється наступним, сезон за сезоном і ось закінчилося літо таке не звичне без друзів, без прогулянок, без сміху, танців та веселощів, які були характерними усі попередні роки, але це стало болісною темрявою, яка пройнялося холодом 24 лютого, сповнене розгубленістю та безпорадністю…

Життя не закінчилося, але точно змінило кожного українця без винятку кожного просто всі цю біль переживають по своєму і їх нейроні елементи тіла з кожним звуком тривоги почав відмирати.

Які відчуття у тебе, дорогий мій друг, викликає слово війна? У мене безліч асоціацій, але зазначу, що кожне з порівнянь просякнуте болем за Україну, за рідну землю й людей. Страшні новини з окупованих територій України розривають серце на маленькі друзки. Тисячі скалічених долей, тисячі зруйнованих будинків усе це стало реаліями кожного з нас. В пам’яті досі ранок 24 лютого наша класна мама Анастасія Анатолівна, яка живе в іншій області добирається додому сама, як потім вона нам розповідала не розуміючи, що відбувається в неї паніка в душі, але вона стоїть на автовокзалі телефонує по відео зв’язку з посмішкою на обличчі розповідає кумедні історії її дух і віру в нашу міцність держави давав і дає нам силу далі працювати будувати себе навчаючись бо нашій країні потрібна розумна молодь, які знають історії і ніколи цим страшним подіям не даму повернутися в спіралі часу. Моя рідна Вінниця 14 липня так близько було це тремтіння і біль біля серця, що слова тут будуть зайві. Проте, саме це надало поштовх до зростання національної свідомості. На думку приходять слова великого українського сина – Тараса Шевченка:

«Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!»

Тисячі чоловіків і жінок почали боротися за свій дім, захищати дітей, захищати клаптик нашої землі навіть міліметр якої є цінність всього народу 603,7 тис.кв.км. - це все наше більшого нам не потрібно ми на своїй землі, яке не раз відчула смак крові нашого людства нашого народу, за що це нам чому саме ми стаємо історією цієї чорної нечисті що звалася нашим братом. Людини віддають свої життя заради кожного з нас. Завдяки їхнім силам я і ти, мій друже, можемо пити ранкову каву, читати книги, дивитися улюблені фільми, відвідувати уроки, обіймати своїх близьких.

Війна – це страшно, холодно та темно. Але вона не зламала й не зламає наш дух, нашу силі й віру в світе майбутнє, яке може настати навіть завтра ми мріємо прокинутися і почути ці слова вся територія України є вільна більше не буде тривоги, більше нам не прийдеться спати у теплому одязі прислухатися до кожного звуку що є зовні, тривожний рюкзак не пригодиться, але знаєте що, ми після цього не буде вже тими, які були ще 23 лютого небо і звуки літаків будуть насторожувати, голосніший звук буде давати сигнал про небезпеку, моя маленька іграшка, мій ведмедик який завжди був поряд зі мною, який став очевидцем не одної ріки сліз мій талісман вже не буду тої іграшкою що була декором спальні ще 23 лютого. Ми обов’язково переможемо, адже увесь український народ не став на коліна, усі ми сини та доньки вільної України!