«Війна – це реальність»

Марков Дмитро, 16 років, Харківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №150

Есе "День, коли для тебе почалася війна"

Друга світова війна минула давно, ветеранів тієї війни вже зовсім мало. Два моїх прадідусі брали участь у бойових діях. Про них мені розповідали рідні. Один мав поранення, другий дійшов до самого Берліна.

Вони, здебільшого, розповідали, як відвойовували місто за містом, як ходили в розвідку, перемагали з окликом: «За Батьківщину!». У нас залишились фотографії повоєнних часів.

Бабуся пригадує розповіді своєї мами. Про воєнне лихоліття, про німців, які стояли в селі, про партизанів, які ховалися в лісах і потайки з’являлися в селі. Усі ці спогади завжди навертали сльози у моїх рідних.

Про війну на сході України, моєї Батьківщини, мирної та дружелюбної, я уперше почув з телевізійних новин, але усвідомлення прийшло пізніше, коли мої сусіди прихистили біженців з Донецька.

У їхню хату потрапив снаряд, і житлом стала слугувати літня кухня, з якої вони боялися вийти і вдень і вночі. Бабуся з онукою не розуміли, якою мовою розмовляти, бо здавалось, якщо українською – то стріляють з одного боку, а якщо російською – то з другого. Їм страшно було і тут, у моїх сусідів. Вони боялися людей, боялися нас.

Так я зрозумів, що війна – це реальність. Усвідомив, що це не телевізійні новини, а страшна дійсність. Зрозумів, що там, на сході України, справді стріляють, убивають, руйнують. І мені стало моторошно, тривожно і болісно за себе, за своїх рідних, за українців.

Я хочу, щоб ніде і ніколи не було війни, щоб скоріше скінчилося це безглуздя. Нікому не потрібна війна на сході нашої країни. Хочу щоб завжди був мир. Мир – це спокій і воля, життя і надія на краще. Мир для мене – це усмішки дітей, це захищена старість, це майбутнє!