"Війна – це, на жаль, надовго"

Киянка Ніна Міщенко наприкінці лютого 2022 року покинула свій дім. Жінка каже, що насамперед потрібно було подбати про безпеку сина, 12-річного Артема. Матеріал Радіо Свобода.

«Дорога була стандартною для тих днів: евакуаційний поїзд Київ – Львів – Перемишль. Далі поїхали в Дублін, де живе моя сестра. Минуло два роки, але в мене досі відчуття, що це все якийсь сон, що я прокинуся і опинюся у себе вдома, в Києві».

«Напевно, найскладнішим для мене було прийняття того факту, що війна – це, на жаль, надовго. Я якось переконала себе рахувати життя за формулою «ми тут ще рік, а там - подивимося». Але вже минуло понад два роки, і я розумію, що дивитися вперед доведеться на більший термін, – каже жінка. – Можна сказати, що я живу у двох реальностях – ірландській та українській, бо дуже занурена в український контекст. Головою і серцем я в Києві».

До повномасштабного вторгнення Росії в Україну Ніна Міщенко працювала директоркою з розвитку в будівельній компанії. Вона зазначає, що для такої роботи в Ірландії, окрім гарної англійської, необхідне розуміння місцевого контексту, якого їй не вистачало. Тому жінка вирішила піти на річний курс маркетингу та бізнесу в дублінському коледжі й паралельно продовжувати роботу в Україні.

Ніна Міщенко в Ірландії

Зараз Ніна викладає маркетинг у Львівській бізнес-школі та дописує в місцеві ЗМІ: протягом року вела колонку в Irish Independent про життя українки в Ірландії та публікувала статті в профільних журналах про бізнес.

«Для мене головний аргумент нашого перебування в Ірландії – це офлайн-навчання сина в хорошій школі. Так, у більшості київських шкіл начебто є бомбосховища, але це начебто. До школи ще потрібно дістатися, а постійні тривоги й обстріли не йдуть на користь психічному здоров'ю підлітка. Тому ми для себе вирішили, що залишаємося за кордоном до закінчення війни», – каже Ніна.

Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.