«Від страху наша дитина почала заїкатися»

Ми з Луганської області. У 2014 році приїхали у Харків, а у 2022 переїхали до Полтави.

У Харкові ми жили на Північній Салтівці. Найперші влучання були саме по цьому району. Для нас це вже друга війна, тому розлучитися з усім нажитим було легко. Все це ми пережили у 2014 році, ми звикли. А психологічно було дуже складно. На Північній Салтівці ми залишалися від початку війни перші десять днів.

Ми ніде не могли купити ліки для дитини. Тільки коли переїхали до Полтави, тоді з'явилась така можливість. Їжа у нас була, а світла і води одразу не стало.

Ми боялись виїжджати, тому що на Північній Салтівці обстріли були постійні. Безперервно щось літало. Ми чули про те, що обстрілювали машини з мирними жителями. Обирали, де буде більш безпечно: у дорозі чи у підвалі. Врешті ми знайшли бензин і виїхали власною машиною. Забрали кота і рибок. Кіт пережив стрес. Ми ніяк не могли його дістати з підвалу.

Ми їхали навмання. Не знали куди. Ніч нас застала у Полтавській області. Ріелтор нам запропонував квартиру у Полтаві за помірною ціною. Тому ми там і залишились. До того ж близько до Харкова.

Дитина почала заїкатися. Ми довго проходили медикаментозне лікування, також займалися з логопедами. Тепер ця проблема у стадії ремісії.

Я б хотіла, щоб війна закінчилася уже завтра. Майбутнє своє я бачу тільки світлим. Щось планувати складно, ми живемо одним днем.