Панасюк Віталіна, учениця 10 класу Ліцею №13 «Успіх» Полтавської міської ради
Вчитель, що надихнув на написання есе - Боцула Ольга Михайлівна
Кожна людина обирає в житті свій шлях: де вчитися, з ким дружити, яку професію здобувати, де працювати. У кожного з нас є вибір. Ніхто не вправі впливати на життєві рішення людей та перешкоджати їм. Але ж як так сталося, що сусідня країна намагається вказувати Україні, яким шляхом їй іти?
Що спонукало росію вороже ставитися до Українського народу? Це українофобія чи споконвічна ненависть «кацапа» до «хохла»? Може, це заздрість чи відновлення великої імперії? І чому росія вирішує усі питання шляхом війни, а не мирним діалогом? Невже союзне минуле моєї країни у складі братніх республік стало на заваді її майбутнього?
Не думала, що у свої 16 років швидко подорослішаю, цікавитимуся політикою, читатиму «дорослі» новини…
Здавалося, історії прабабусі про Другу світову – далеке минуле, яке не повториться у 21 столітті. Та не так сталося. В. Зеленський говорив, що путін розпочав війну, адже хоче нав'язати світові свої правила. Не розумію, чому Україна вкотре змушена відстоювати свою незалежність?! Чому раніше братній народ перешкоджає нам бути вільною країною у світовому суспільстві?
Війна змінила усіх. Ми відчули на собі «турботу великого брата», і ріки крові полилися нашою землею. Від мого безтурботного дитячого світу не лишилося і сліду. Географію своєї країни вивчаю за картою бойових дій та звільнених територій від ворога. Розумію, який складний шлях доводиться долати нашим Воїнам.
Ця підступна війна оголила все моє єство, знімаючи з мене, мов лусочки з цибулі, толерантність до російської мови, повсюдного суржику. Тепер мені боляче, аж до крику, від усього, що іде врозріз із українським. Це наче голки під нігті… Бо я – Українка! Бо в цьому краї – глибоке коріння моїх пращурів і я, як відгомін минулих поколінь, наповнююсь їхньою силою, любов’ю до рідної землі, мови і традицій свого народу.
Вслухаючись у божевільні, безглузді слова росіян, усвідомлюю, чому іде війна – вони нас бояться. Адже знають, що ми кращі, успішні, дружні, йдемо правильним шляхом і за нами велике щасливе майбутнє. Вони ж такими ніколи не стануть, тому що живуть у постійному страху до своєї влади.
Як би ворог не старався, йому не вдасться нас подолати. Він ніколи не зрозуміє: Українці помирають для того, аби пізніше жити вільно, а росіяни — щоб навіки зруйнувати своє майбутнє. Небо із сонцем повторять кольори нашого стягу незламної Країни, яка відвоює собі шлях у життя! Перефразовуючи слова українського поета Павла Тичини, констатую: «Ми єсть народ, якого правди сила ніким звойована ще не була!»
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.