"Вибухи, вибухи і ще раз вибухи"

Горбач Владислав, 17 років, 11 клас, Вишенський ліцей

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Морозова Лідія Григорівна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Якби мене запитали, чи міг би я повірити, що у ХХІ столітті може бути війна, то моя відповідь була б однозначною: «Ні!» У школі та по телебаченню я чув багато інформації про можливий напад з боку росії, але ніколи б не подумав, що в сучасному світі, коли люди вміють спілкуватись та розуміють одне одного, може дійти до повномасштабної війни.

Ранок 24 лютого… Наш клас на дистанційному навчанні. Сон. Плани. Майбутнє. Тиша...

Я прокинувся від чіткого звуку вибуху. Спочатку подумав, що мені здалося - у це хотілось вірити. Декілька секунд - і ще один вибух. Я побіг до кімнати батьків, які стояли вже біля вікна. Підійшовши до них, побачив палаюче жовтогарячим кольором небо та величезний вибух, звук якого, овіяний страхом, доходив із запізненням. Вибухи, паніка. Я увімкнув телевізор з надією дізнатись інформацію, якої тоді ще не було. Мені написали друзі, бажаючи хоч якоїсь ясності. Цієї ночі мій дядько працював в аеропорті «Бориспіль», зі сторони якого лунали вибухи. Зателефонувавши йому, ми дізнались, що з ним все добре, аеропорт цілий, але його терміново відпустили додому без пояснень. А вибух був зовсім поряд - у селі Ревне, що знаходиться від нас на відстані менше 8 кілометрів.

Війна зачепила й коло мого спілкування. Подруга разом з моєю дівчиною виїхали до Польщі. Я їх не бачив з самого початку війни і не знаю, коли побачу. Ще двоє друзів виїхали – один на Закарпаття, інший у село Тіньки, що на Черкаській області. Тут залишилась лиш подруга, з якою ми стали найкращими друзями. Можна сказати, що нас зблизила війна, але якою високою ціною – забравши майже всіх-всіх інших друзів…

Найбільшим приголомшенням для мене стало те, наскільки потрібно бути бездушними нелюдами, аби чинити такі звірства, як у Ірпені та Бучі. Якими треба бути? Відповідь проста. Орками-росіянами… Лиш вони здатні на подібні речі. Серце обливається кров’ю за кожне забране безневинне життя, за кожну людину, яка будувала плани та мріяла про щось своє. Всі мрії та плани українців зруйнував один день, одна дата. 24 лютого 2022 року – початок повномасштабної війни рф проти України…

Колись прабабусі нам казали: «Хоч би ви не застали війни, мої діти». Тоді ці слова не сприймались так, як тепер. Лише зараз прийшло усвідомлення про сенс цих слів, про справжню турботу, любов та переживання наших бабусь...

Особисто для мене, на сьогоднішній день, мир означає спокійне та безтурботнє життя, коли ти впевнений у завтрашньому дні та точно знаєш, що твоя ненька-Україна не палає у вогні, не плаче від болю та тривог, а живе, квітне та розвивається з кожним новим днем. Нехай же настане мир не тільки в Україні, а й у всьому світі. Нехай же Бог почує мої слова. Слава Україні!