"Вибух. Я побачила, як рухається кожна клітинка його обличчя"

Будинки Олени та її батьків знаходилися на вулиці Купріна в Маріуполі. Це була перша лінія оборони. 

"2 березня вимкнули світло. Не було води та зв'язку. Найстрашніше, що моя дитина не знала, де я і що зі мною. Донька за кордоном. Вмовляла мене та батьків поїхати. Я купила квитки. На 4 березня... 

У будинку батьків були військові. Ми робили їм чай-каву. 

Поруч із будинком росли великі тополі. Міни вибухали над нами. 

4 березня. Запам'ятався день, коли в перший під'їзд влетіла ракета. Збирали воду. Почули звук. Дуже дивний, якби рухалося повітря. Стали під стінкою. Повтягували животи. Крайнім стояв мій чоловік. Приліт. Вибух. Я побачила, як рухається кожна клітинка його обличчя. Його контузило. Певний час не чув. Ми спуститися до підвалу. 

Я працювала молодшою медсестра в обласній лікарні, рентген-відділення. Взяли батьків і пішли туди. Тато рухався важко. Ледь дійшли. 

Людей привозили багато. Приймальне відділення було в крові. Мій чоловік носив трупи в мішках. Морг переповнений. Дві кімнати. Криваві каталки. Першим поверхом везли, а потім на руках підіймали в операційні, на другий поверх. Вся лікарня працювала, як машина. Крутили перев'язочні матеріали для оперблоку. Лікарі в одному приміщенні оперували, спали. 

Їжа. Директорка лікарні привезла продукти з "Метро". Роздавали. Печиво нас врятувало. Був генератор. Вода гаряча та телефон заряджали. 

Драмтеатр. Місце збору на евакуацію. Туди ми не дістатися. 

Для мене трагедією були коти. За 10 днів я тільки змогла повернутися. 17 березня. Ми побігли з чоловіком. Мати молилася. Один кіт збіг. За декілька днів помер й другий.  

Пам'ятаю загиблого воїна, позивний Муха. Розповідав про сина. Його родина виїхала.  

Людей в лікарні було дуже багато. Один на одному. Прильоти в лікарню, в приймальню. Стали думати, як виїжджати. 

Зайшли штурмовики руські: "Мы не ожидали, что вы будете сопротивляться". Потім зайшли бойовики "днр". Оборванці, але з автоматами. На кожному поверсі.

Я ходила на 8 поверх телефонувати. Наше місто руйнували квадратами. В першу чергу, станцію ДСНС. Взорвані, розстріляні машини. З людьми. Багато спалених комунальних автобусів. Ми все це бачили", - розповіла Музею жителька Маріуполя Олена.