«Важливо пам'ятати про безпеку, цінувати те, що маємо, і підтримувати нашу армію»

Спала вдома і раптово прокинулася від телефонного дзвінка подруги, яка жила поблизу аеропорту Бориспіль. Почула перші вибухи. З переляку та нерозуміння першу добу зовсім не розуміла, що робити далі, як діяти і чого чекати. Перші декілька місяців були наповнені загрозою окупації та питаннями про виїзд з потенційно небезпечного місця. Потім настали дні постійного недосипу, коли доводилося боротися із втомою, щоб встигнути виконувати свою роботу. Особливо важко було зберігати спокій та позитивне ставлення, оскільки я спілкуюся зі звичайними людьми, і моє завдання - показати приклад. Були моменти, коли приходили страшні новини про жертви, особливо, дітей, і це дуже сильно впливало на емоційний стан. Важко було брати участь у зустрічах і важливих обговореннях, коли тремтять руки і хочеться плакати.

У нашій сім'ї не сталося жодної катастрофи, і хоча ми не вірили, що війна розгорнеться, за тиждень до початку ми все одно вирішили придбати невеликий запас їжі, води та заздалегідь зібрати гроші та документи. Були проблеми з електропостачанням та зв'язком, і це було особливо страшно, оскільки ми могли не почути сирени і не дізнатися про небезпеку. Про це питання піклувалися енергетики, і ми з родиною купили рації та ходили до пункту надзвичайної ситуації.

Щодо роботи, у мене є робота у Києві, де я працюю вже майже 8 років.

Одна з найважливіших речей, яка асоціюється у мене з війною, це тепла флісова кофта. В ній я сиділа в підвалі під час сильних обстрілів у лютому-березні 2022 року. Ми виїхали за місто у перші дні конфлікту, але не сподівалися, що ситуація стане настільки небезпечною. Цю кофту я одягла 24 лютого і не знімала її протягом тижня, оскільки були сильні морози. Наш дачний будинок був досить прохолодним, а підвал ще холодніше.