«В одному купе їхало дванадцять осіб»

Мені 25 років. До 2014 року я жила в Докучаєвську, а потім виїхала з мамою, сестрою та її чоловіком у Запоріжжя. Мені тоді не хотілося виїжджати. Я планувала навчатися. Але все ж таки погодилася на переїзд. У Запоріжжі, замість того щоб навчатися, пішла працювати. У Докучаєвську залишилися батько та родичі.

Зараз у мене вже є двоє дітей. 24 лютого мені зателефонувала бабуся, вона плакала. Від неї я дізналася, що почалася війна. З першого дня війни я залишилась без роботи, бо боялася залишати дітей. Приємно, що знаходилися такі волонтери, які пропонували допомогу, бо багато хто відмовляв, тому що я переїхала ще у 2014 році.

У кінці березні я з дітьми виїхала до Польщі, бо діти боялися літаків. Нам допомагали місцеві жителі. Там дуже добрі люди, але я все одно сумувала за Запоріжжям, тому ми повернулися.

До Львова ми добиралися на потязі. Він був переповнений. В одному купе їхало 12 осіб. Зі Львова до польського кордону нас підвезла дівчина. А безпосередньо у Польщу відвез волонтер. Назад я їхала з перевізником. Спочатку мешкала у бабусі й дідуся у Миколаївській області, а потім повернулася в Запоріжжя.

Хочеться, щоб швидше закінчилася війна.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/