«В наш будинок було пряме влучання»

Володимир Іванович мешкав у Харкові. Коли почалася війна, ховався від обстрілів спочатку у підвалі багатоповерхівки, а після влучання в неї – у підвалі дитячого садка. Згодом виїхав у село. 

Мені 66 років. Я з Харкова. Зараз живу в селі Суха Грунь. Дружина покинула мене – живу один. Завів кішечку, щоб було хоч до кого обізватись.

Я мешкав на околиці Харкова. Мав квартиру на дванадцятому поверсі шістнадцятиповерхового будинку. Вранці 24 лютого почув вибухи – бомбили військову частину, розташовану неподалік.

Згодом почався обстріл Харкова. Я спустився в підвал і десять днів там переховувався. Потім було влучання в наш будинок – половина рухнула. Та частина, в якій знаходиться моя квартира, вистояла, але вікна й двері вилетіли. Після цього я перебрався в підвал дитячого садка. Наші воїни, які захищали Харків, підгодовували нас. Згодом я виїхав з волонтерами.

Волонтери завезли в село й висадили в школі. Через дві години приїхав комфортабельний автобус, і нас відвезли в Полтаву. Звідти мені потрібно було добратися до Липової Долини, де живе сестра дружини. Довелося їхати на таксі до Гадяча, а звідти на іншому таксі – до Липової Долини. Через місяць я переїхав у Лиман. Там був пустий будинок двоюрідного брата, я пожив у ньому деякий час.

У селі Суха Грунь я жив 25 років. Потім оженився і виїхав у Харків. Прожив там 42 роки, а тепер повернувся сюди. В Харків я більше не поїду, мені більше нічого там робити. Тут будиночок хоч і старий, зате є вода і газ. Електроенергію вимикають, але жити можна.

Мені здається, що війна ще довго триватиме, бо путін не зупиниться ні перед чим. Я не боюсь війни. Навіть хотів піти воювати, але мені сказали, що за віком не підходжу.