Історії, які ви нам довірили
Я працювала замісником головного бухгалтера у фермерському господарстві. Ми були вдома, ходили на роботу, поки не почали сильно обстрілювати, а потім зібралися і виїхали. Бо над головою вже літало.
У нас є автомобіль - ми виїжджали в Оріхів купляти їжу. Гуманітарної катастрофи не було. Це зараз людям там важко: ні світла, ні води немає.
Нашу родину війна розкидала по світу: частина поїхала в Бердянськ, який зараз окупований, а чоловік і син зі мною.
Ми виїжджали під обстрілами, були труднощі з бензином. На блокпостах проблем не було. Ми їхали до знайомих, і коли ми заїхали в Запоріжжя в комендантську годину, то поліція нас провела, куди нам потрібно було.
Зараз сидимо без роботи, а на одні "переселенські" кошти неможливо в місті жити. Нам хочеться додому, як би нам тут не було добре. Нас гарно приймають родичі, але дуже хочеться додому!
Я навіть не можу припустити, коли війна закінчиться. В нас вже пропадає надія. І це не тільки ми, тут більшість людей таких. Потрібно платити за квартиру, а грошей немає - дуже важко. Я не знаю, як бути далі і що робити
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
