«В це складно повірити навіть тоді, коли це все відбувається на твоїх очах»

Моє місто щодня під обстрілами, вмирають мирні жителі у себе в будинках. РФ скидає свої бомби на будинки людей. У Запоріжжі дуже часто прильоти, нас обстрілюють з окупованих територій РФ, система ППО не спрацьовує на ракети. В це складно повірити навіть тоді, коли це все відбувається на твоїх очах. Восени ракета впала в річку біля нашого будинку під вікнами спальні дитини. У будинках навпроти зривало дахи, вибило вікна, загорілися гаражі. Дитина в той момент була одна вдома, дуже наляканий.

До того на початку війни ми зіткнулися з тим, що магазини були порожні. В аптеці ми не змогли купити звичайнісінький аналгін. Тому нам довелося з дитиною бігти в чужу країну, шукати укриття та безпеку у чужій стороні у чужих будинках з чужими сім'ями! Однак, ми не змогли довго залишатись вдалині від рідних і близьких, дитині було важко в чужій країні, де розмовляють не народною тобі мовою, де немає дітей, з якими ти звик гуляти і ходити до школи. Було прийнято рішення повернутися додому.

Найважчими були розлука з сім'єю, розуміння того, що як раніше не буде ніколи, тривога та страх за рідних та близьких.