Борис Кірсань

«У школі кожен день проводиться, як останній...»

Кірсань Борис, учень 8 класу Дніпровського техніко-економічного ліцею №61 "ЕРУДИТ" ДМР

Вчитель, що надихнув на написання есе - Лук'янова Валерія Юріївна

Війна. Моя історія

На дворі було двадцять четверте лютого, приблизно п’ята година ранку. Мені щось захотілося пійти на кухню та попити води, набрав воду і чую, що якись вибух на дворі стався. Пішов за телефоном, щоб подивитися, що це було. Пишуть «Дорогі українці, на жаль почалася війна».

Мені після цього перехотілося пити. Маті зайшла на кухню і каже: « Чого ти не у ліжку?», а я їй кажу, що «Мамо, війна на дворі» Аж їй стало не по собі.

У той момент усі люди дуже сильно боялися, але після року війни, багатьом стало байдуже. У цей день в мене світ перекинувся у поганий бік. Уся родина збирала якісь речі. Ми були здивовані, що у двадцять першому столітті будуть війни.

Я та мій молодший брат почали панікувати, я почав дзвонити друзям і питати «Ти справді віриш, що почалася війна?», вони відповідали, що ні, але, нажаль, війна була справжньою.

Мені було на той час дванадцять років, для мене це було несподівано, страшно та я не розумів, що взагалі відбувалося. У моєму житті сталося дуже багато несподіваних речей, які я зараз розповім. З початком війни в мене почали з’являтися нові хоббі, такі як: самбо (боротьба), катання на велосипеді, читання книжок та мабуть, що само з’явилося, це моральна допомога людям, навіть, якщо вони не прерозумні та адекватні.

Ця здібність мені допомагає лагодити із людьми. В мене почали з’являтися друзі, а саме віддані друзі, я зрозумів, як треба себе поводити із гідними і не гідними людьми, для мене гідні люди, ті які вміють з усіма розмовляти на одному і тому ж рівні, не гідні - це які починають про тебе щось казати за твоєю спиною, а у лице брехати та навчився ставити на своє місце «бидло».

Сам займаюся у Штурмі ( це не реклама та мені ніхто не заплатив), почав там ходити до табору на канікулах, згодом став помічником вожатих. З сьомого класу почав гарно вчитися та так, що у кінці року в мене у табелі не було жодної дев’ятки.

Літом я почав шукати людей до компанії, для того щоб гуляти, але, нажаль, коли спускався по сходам, поставив ногу неправильно та впав, поїхав до травмпункту, сказали, що в мене розтягнення зв’язок, десь днів десять пролежав і, як на зло захворів, а потім потрапив до лікарні. У ній пролежав три неділі і мене виписали з неї, час минав швидко.

А ось настало перше вересня і перший навчальний день. У школі кожен день проводиться, як останній, а нам казали, що ми щось не так робимо, то ми сидимо вислуховуємо класного керівника, але мені прегарно запам’яталося декілька моментів, а саме – це буле десь дві неділі тому (30.10.2023 або 31.10.2023), йду до школи із своїм другом, а на вулиці лунає тривога, ми вирішили посидіти на вулиці, щось сидимо та чуємо, як летить чи ракета чи винищувач, я та мій друг злякалися та побігли до укриття.

Сидимо з моїми однокласниками на уроці та починається тривога, усі біжуть до укриття, ми із класом сидимо та починається предовга тривога, щоб не збрехати, ми сиділи близько трьох або чотирьох годин і так увесь день минув.

У моїй родині змін конкретних не відбулося, але я помітив, що після початку війни ми якось стали чути одне одного та поважати чужий труд. Коли почали відключати світло, а саме у середині листопада, то ми сиділи з братом, грали у шахи.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/