"У кожну сітку ми загортаємо гостинець-сюрприз. Бо для хлопців ми усі – матері!"

На початку повномасштабного вторгнення Тетяна Лебідь прийняла під крило свою велику родину та друзів. П'ятнадцять дорослих і троє дітей! Думали, у селі буде безпечніше. Та Колонщина, де мешкає Тетяна, опинилося в окупації. Жінок і найменших ховали під час обстрілів у підвалі. Тетяна тоді переймалася: чим прогодувати усіх? Запаси їжі танули. Згодом родина об'єдналася із сусідами. Змогли дістати провіант. Не забули й про інших на селі! Тетяна розвозила пайки вулицею. Та чим далі, тим більше жінка хвилювалася за долю невісток, племінниць, дітей. Ті ж відмовлялися їхати без неї. 

Та коли почалися щільні обстріли — вирішили вибиратися. Всю дорогу Тетяна молилася. Доки велика родина не дісталася першого українського блокпоста.  

Після звільнення Київщини Тетяна Лебідь організувала у Колонщині потужний волонтерський рух. Понад рік, щодня по буднях, жінки плетуть маскувальні сітки та кікімори для ЗСУ. До справи підійшли професійно: працюють як мініцех. На матеріали збирають донати. А коли відправляють на фронт вироби, то обов'язково загортають в них гостинці-сюрпризи для захисників.