«Тільки ліг спати, як усе почало обстрілюватися. Я побіг у ванну»

До війни я трішечки працював, саме тільки перейшов на пенсію. А війна почалася – усе, робота закінчилася.

Я живу на п’ятому поверсі. Якраз над моєю квартирою снаряд влучив у дах, і два роки всю мою квартиру заливало водою. Під час обстрілу мене вдома не було.

Зате я був удома, коли вперше Мар’їнку обстріляли. Тільки ліг спати, як усе почало обстрілюватися. Я побіг ховатися у ванну. Чекав, доки не припиниться обстріл.

У сусідній будинок влучало і осколки летіли сюди, будинок наш побило осколками. Уперше через вибухову хвилю всі вікна повилітали, крім пластикових, вони витримали. Пластикові вже осколками побило.

Після першого обстрілу я виїхав у Донецьк до брата. Наступного дня ніхто не їздив, довелося машину наймати та їхати. Люди добрі були на машині, які погодилися відвезти. Я тоді зразу поїхав. Приїжджав раз на тиждень, говорив із сусідами. Тоді мало сусідів залишилося. Усі повиїжджали, залишилися тільки на нижніх поверхах. На першому та другому поверсі всього три людини було.

З нинішніми цінами далеко не розженешся. У кого така ж маленька пенсія, як у мене, то це проблема. Я на п’ятдесят відсотків став гірше жити, ніж до воєнних дій.