«Тільки-но вийшли на зупинці – пролунав вибух»

Мені п’ятдесят років. У мене є чоловік і син. Ми з Харкова. Я з сином жила в мікрорайоні Горизонт, а чоловік – у Північній Салтівці. Під час війни ці два райони постраждали найбільше. 24 лютого ми прокинулися від вибухів. Я вийшла на балкон і побачила військову техніку на окружній дорозі і стовпи диму з боку Чугуївського аеродрому. Відразу поїхала з сином до чоловіка. Не знала, що там буде пекло. Ми доїхали останнім трамваєм. Потім громадський транспорт не курсував. Тільки-но вийшли на зупинці – пролунав вибух.

Ми не могли виїхати з міста у перші дні, бо доглядали лежачу маму. Вона померла першого березня. Наступного дня ми похоронили її. Це було непросто зробити в умовах війни. Навіть після її смерті не відразу зважилися на від’їзд.

Під час бомбардувань син починав заїкатися, у нього тремтіли руки. У сусідній будинок влучив снаряд. У нашому – вилетіли вікна. Ми з чоловіком і сином стояли в коридорі обійнявшись, а стіни тремтіли. Було страшно. Ми зрозуміли, що потрібно рятувати дитину.

Складно було виїхати з Північної Салтівки. Мало хто погоджувався забирати людей звідти. Ми дуже вдячні двом волонтерам, які не побоялися приїхати по нас. З ними ми добралися до селища Пісочин. Там був великий потік транспорту. Багато хто зупинявся і пропонував підвезти. Так ми з одним чоловіком доїхали до Полтави. Він відмовився брати з нас гроші. Ми безмежно вдячні йому за допомогу. Також дякуємо Фонду Ріната Ахметова. Поки були в Полтаві, отримували від нього гуманітарку.

Деякі наші родичі також виїжджали з Харкова. А одним довелося виїхати у Францію, бо потребували медичної допомоги. Вони дуже сумують за Україною.

У перші дні війни біля магазинів і аптек були черги. В аптеках залишався обмежений асортимент ліків. Ми обходилися тим, що мали. Коли приїхали до Полтави, купували медикаменти, яких потребували родичі, і передавали через водіїв автобусів у Харків.

Після обстрілів зникали газ і світло. Однак робітники відповідних служб швидко усували пошкодження. Низький уклін їм. І комунальники молодці. Вони навіть під обстрілами вивозили сміття і підтримували порядок у місті. Спасибі їм за їхню працю.

Два тижні тому ми повернулися в Харків. У місті вже спокійніше. Ми вставили вікна. Облаштовуємося. Я працюю вихователем дистанційно. Дитячий садок пошкоджений - було влучання.

Долати стрес мені допомагає робота і домашні справи. Намагаюся не читати новини і весь час бути зайнятою.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/