«Тепер я сповна розумію фразу «Ця війна торкнулася кожного»»

Герасименко Світлана, вчитель Миколаївського ліцею №28 Миколаївської міської ради

Війна. Моя історія

Моє життя було прекрасним…Я нещодавно стала мамою та насолоджувалася часом, проведеним із донею. Чоловік слухав новини та постійно питав: «Що будемо робити, якщо війна почнеться?»

24 лютого 2022 року мій телефон просто розривався від повідомлень та дзвінків, у Миколаєві лунали вибухи. Ми з донькою вдвох у квартирі. Чоловік сказав швидко збирати речі та їхати до його мами в село Виноградівка Баштанського району Миколаївської області (нібито там буде безпечніше). Не вагаючись ні хвилини, я взяла доньку, документи, якісь речі та поїхала до свекрухи.

Через декілька днів до села Виноградівка зайшли російські війська, і ми опинилися в окупації без світла і води. Але найбільше мене турбувала відсутність зв’язку, адже я не знала, що з моїми рідними, які знаходяться в Луганській області. Дякуючи Богу та ЗСУ, російські окупанти через місяць пішли геть із села, і ми змогли виїхати спочатку до Миколаєва, потім – до Одеси, Кілії, і нарешті опинилися у селі Саф’яни Ізмаїльського району Одеської області.

Це був ще один виклик для мене, адже я вчителька, і за три роки моєї відсутності в школі, багато чого змінилося. Я з головою поринула в роботу. І це мене врятувало, допомогло відволіктися від поганих новин. А їх, на жаль, вистачало… Я дізналася, що дім моїх батьків у місті Рубіжне Луганської області зруйновано, місто в окупації, але найстрашніше – що моя рідна тітка загинула під завалами…

Немає свого житла, не вистачає коштів, не можемо побудувати плани, тремтимо від звуків шахедів та вибухів … Але ми живі, ми живемо на своїй, Богом даній, вільній українській землі! І майбутні покоління будуть тут жити! Пам’ятаймо слова В. Сосюри, що Україна - як та купина, що горить – не згора! Не дочекаються вороги! Так, моє життя докорінно змінилося, але воно є, і воно прекрасне, попри все і незважаючи на все!