Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Денис Олександрович Нікітін

"Те, у що перетворилось наше місто, мене шокувало і розчарувало"

переглядів: 39

Я з міста Маріуполя, мешкав у Центральному районі. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, я перебував за межами міста, у Дніпрі. Але мої рідні  - батьки і брат - перебували там. А я у березні поїхав у Маріуполь, проїхав через усі пости, знайшов їх без зв'язку і вивіз із міста. Я побачив їх морально пригніченими, зляканими. Одна квартира у нас залишилась без вікон, а інша - згоріла повністю разом з будинком на проспекті Миру. 

З початком війни було неприйняття того, що відбувається, був стрес. 

Шокувало те, коли я приїхав у своє рідне місто, і побачив його зруйнованим. Те, яке місто було, коли я там мешкав, і яким воно стало, мене це шокувало і розчарувало. Це було неочікувано для кожного маріупольця. Кожна людина, яка жила у Маріуполі, тим чи іншим чином долучилась до його розбудови. І коли ти бачиш, що твоє рідне місто зрівняли з землею, переживаєш такі відчуття, що їх неможливо до кінця передати. Була порожнеча всередині. 

Було складно подолати страх у дорозі. Їхали, молились. Більшість із тих, хто їхав до Маріуполя, називали себе волонтерами. Багато хто потрапив у полон. Мені просто пощастило, що я проїхав усі блокпости і залишився цілим і неушкодженим. 

Я пройшов по підвалах, по дворах. Пощастило знайти моїх рідних на одному з подвір'їв, вони там ходили, гуляли. Бойові дії уже перемістились у сусідній мікрорайон і люди вже виходили з підвалів. Я якраз у такий період приїхав. Це ще до подій у драмтеатрі і "Азовсталі". 

Забрали з собою кота. Він був переляканий. 

Батьки і досі переживають стрес і не знають як їм жити далі. Кожному маріупільцю, який постраждав у зв'язку з війною, сьогодні дуже нелегко. Ми жили спокійно, люди прийшли в чужу країну, почали нав'язувати своє життя, яке нам не потрібне, свої порядки. Ми не потребували нічиєї допомоги. 

Ми стикнулись з нестачею продуктів і фінансів. Змушені були просити допомоги у різних благодійних фондів. Ми залишились без майна, а жити якось треба. 

Війна роз'єднала рідних. Хтось із них залишився в Маріуполі, хтось туди повернувся. Ми плануємо залишатися в Дніпрі, тому що тут Україна, наша країна. Ми не хочемо жити під іншим прапором. 

Роботи у мене поки немає, є підробітки. Отримую допомогу ВПО. 

Я не знаю, як зміниться моє життя, але я вірю, що війна закінчиться і Україна залишиться цілісною. 

Своє майбутнє бачу щасливим, спокійним і мирним.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Маріуполь 2022 Текст Історії мирних жінки чоловіки переїзд зруйновано або пошкоджено житло психологічні травми обстріли безпека та життєзабезпечення житло непродовольчі товари робота внутрішньо переміщені особи перший день війни розлука з близькими окупація
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій