“Тато залишився на окупованій території”

Мені 35 років. У мене є чоловік і син. Ми живемо в Запоріжжі.

Моя мама жила в селі Воскресенка Пологівського району Запорізької області. З нею десять днів не було зв’язку. У неї на городі стояли російські танки, ними окупанти знищили садок. Мама виїхала звідти, але була у пригніченому стані. Аби мама заспокоїлась, я поїхала з нею до сестри в Польщу. Через два місяці ми повернулися, бо компанія, у якій я працюю, відновила свою діяльність. Я вийшла на роботу. Чоловік поки що не працює.

Мама мешкає на острові Хортиця зі своїм новим чоловіком. Вони купили там квартиру ще до війни. А працювала мама у Воскресенці. Зараз не працює. Вона ще раз їздила в Польщу і повернулася.

Тато живе на окупованій території. Дуже рідко вдається зв’язатися з ним. Я не бачила його понад рік. Він не хоче залишати свій будинок. У селі більш-менш спокійно. Якщо будуть сильні обстріли, тоді виїде.

Мене зворушила турбота колег. На початку війни вони завжди цікавилися, як у мене справи. Після прильотів телефонують, щоб дізнатися, чи все гаразд зі мною та моєю сім’єю. Також тішить допомога благодійних фондів.

Я впевнена, що війна закінчиться нашою перемогою і звільненням усіх окупованих територій. Хочеться, щоб був мир, щоб син ходив до школи, спокійно гуляв з друзями. І хочеться з’їздити в Крим, на море.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/