«Почали більше цінувати сім’ю»

Заробітна плата була стабільна, вища, ніж зараз, і можна було без будь-яких обмежень і страху брати навіть деяку суму [кредит] у банку. А тепер не знаю, що станеться завтра і як потім сім’я буде розсьорбувати.

Важко, дуже важко.

Ціни космічні, нікуди не виїдеш, тим паче карантин. Добре, що на роботі вчасно виплачують зарплату. Іншим затримують по два-три місяці.

Був жахливий страх, коли стріляли. Зараз стріляють, але не так, як раніше. Живеш і боїшся: що буде завтра. Я працюю в Маріуполі подобово. Їдеш на роботу й боїшся. Дочка вже повнолітня, а молодші ще школярі.

Почали більше цінувати сім’ю, тому що боїшся за своїх і близьких.

У нас обстріл був один раз, і все. Переважно, страждали Гранітне, Тельманове [Бойківське], Донецьк, Чермалик, села поруч.