«Снаряди падали прямо біля нашої п’ятиповерхівки»

Мені 51 рік. Я жила з сім’єю в Маріуполі. Коли почалися обстріли, ми спустилися в підвал, були в ньому три тижні. Коли зникли комунікації, готували на багатті. Снаряди падали прямо біля нашої п’ятиповерхівки. Було й пряме влучання – будинок загорівся. Після цього ми з двома сім’ями перейшли у підвал лікарні. Переночували в ньому, а наступного дня піднялися у приміщення, в якому від генератора працювали обігрівачі. Ще дві ночі провели там.

Росіяни бомбили Маріуполь з літаків і кидали на місто фосфорні бомби. У драмтеатрі багато людей загинуло. Чимало людей померло від осколкових поранень, коли ходили по воду. Загиблих хоронили у дворах і біля церкви, а деякі залишалися лежати просто неба.

Якось ми вийшли подихати повітрям і зустріли волонтера, котрий вивозив людей у Запоріжжя. Він погодився забрати нас. 25 березня ми опинилися в Запоріжжі і відразу потрапили в лікарню, бо меншому сину стало погано в дорозі. Через тиждень лікування нас направили в санаторій «Сонячне Закарпаття», що біля Сваляви. Спочатку ми платили за санаторій повну вартість, потім – половину, бо нам зробили знижку. Згодом нам надали безкоштовне житло. Я думаю, що війна закінчиться наступного року.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/