«Син-медпрацівник не хоче виїжджати і кидати людей напризволяще»

Не дивлячись на загрозу обстрілів, Ірина з родиною залишилась в Охтирці

Я з міста-героя Охтирки. Ми прекрасно жили, у мене родина була. Але в один момент усе змінилося:  наші плани та мрії знищили.

Ми всі прийшли на роботу, а там сказали, що почалася війна. Ми спочатку не повірили. А після 24 лютого побачили таке, чого навіть уявити не могли. Літаки і підвали стали нашою новою реальністю. Важко було усвідомити, що я нічого не можу з цим вдіяти.

Ми нікуди не виїжджали, бо в мене літні батьки і син, який працює медиком. Він сказав, що не може все кинути й поїхати.

У побутовому плані траплялося по-різному. Ми живемо у власному  будинку - в нас є запаси. Також надходила до нашого міста гуманітарна допомога. Бувало, звісно, і таке, що нічого не працювало, але гуманітарної катастрофи не було.

Моє бажання – щоб війна ще вчора закінчилася. Але я розумію, що це не скоро станеться.