"Щонайголовніше – ми знаємо ціну життя"

Худзік Уляна

Вчитель

Бердихівський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Новояворівської міської ради

Моя Україна майбутнього

Напевно, кожен з нас задумувався над тим, якою ж буде його країна у майбутньому. Мене теж не оминали такі думки. Щоправда, їх можна розділити на до, та після. До війни, та після. У довоєнний час у мене були інші мрії, орієнтири та цінності. Колись я мріяла про економічно могутню та розвинену європейську країну, в якій кожна людина відчуватиме себе вільною та захищеною. Проте, день, 24 лютого 2022 року, перемінив моє бачення України майбутнього.

Не скажу, що перестала уявляти європейську країну… Однак, тепер я мрію про вільну, сильну, незалежну Україну та про мир на моїй землі. Щоправда, за час війни, увесь світ побачив та переконався якою сильною і незламною є наша держава.  Як вона гідно протистоїть ворогу та не піддається на жодні провокації окупантів. 

Війна навчила нас бути єдиними. Тому ми вміємо співчувати один одному, підтримати та подавати руку допомоги. Щонайголовніше – знаємо ціну життя. Віримо у перемогу, і робимо усе, що в наших силах, щоб перемогти.

Щоб десятки мільйонів сімей військових та цивільних воз’єднались та насолоджувались життям. Щоб кожна викрадена дитина обов’язково повернулась із ворожих терен та пішла в українську школу. Щоб усі полонені відчули запах вільної землі та скуштували рідне, смачне, яблуко. 

Кожен громадянин розуміє, що після війни повинен докласти багато зусиль, для відбудови своєї Неньки. На деякий час ми станемо «лікарями», які невтомно наклеюватимуть пластирі на рани, що ще кровоточать. А цих ран – безліч… На жаль, є й такі, що вже не загоїти…  Адже ворог б’є безжально та безупинно. Він не обирає, солдат ти чи старенький дідусь, працівник пошти чи водій БТР-ра, медична сестра чи, можливо, ти маленька беззахисна трирічна дівчинка. А можливо, ти – те саме ненароджене немовля, яке ніколи не побачить своєї матері… Мета ворога – знищити нас та зламати наш дух. Проте, український народ розуміє, що він потрібен своїй державі сильним, незламним, вольовим та  працьовитим. Ми гідно протистоїмо викликам долі. Адже в наших жилах тече українська кров!!! Ми зможемо!!! Ми переможемо!!!

Після довгоочікуваної перемоги перше, що я зроблю – це міцно обійму своїх рідних (дай Бог, щоб ми були разом) та щиро подякую Господу. І радітиму та посміхатимусь, багато посміхатимусь, можливо, навіть, плакатиму від щастя! Обов’язково звернусь зі словами подяки до захисників. Адже вони – наші «янголи»! Без них не буде перемоги! Без них – не буде України!  

Раніше я мріяла подорожувати Європою. Проте, після перемоги – обов’язково порину у мандрівку мальовничою Україною. 

Але, це буде згодом… Вірю, що залишилось не багато часу… Тому, як  справжня патріотка незламної країни, продовжуватиму робити все, щоб наблизити перемогу.

 Горда з того, що я –  українка!!!

Слава Україні!!!

Героям слава!!!