"Шокувало те, що ми тепер будемо жити під гнітом російських окупантів"

Я літня людина, пенсіонерка, інвалід другої групи. До війни жила, як і більшість пенсіонерів, - магазин, аптека, лікарня. Мешкала у Маріуполі. 

Довелося пережити бомбардування і руйнування. Я жила на другому поверсі. У мене покрівлю розбило, вікна і балкон також. Все навколо стале чуже, неукраїнське. Були труднощі з продуктами і з ліками. Була така обстановка, що тяжко стало перебувати у рідному місті. Жила ніби не вдома, а у пустелі. 

Кожного дня гуділи російські літаки над головою, все навколо вибухало, стіни тряслись, штукатурка сипалась. Доводилося сидіти у підвалі. 

Шокували обстріли і те, що ми тепер будемо під гнітом російських окупантів, що не наша держава буде, а режим агресорів. Я не уявляла собі такого життя. Дуже хотілось, щоб Україна перемогла у цьому протистоянні, щоб повернулось мирне життя, яке було до війни. 

Донька шукала перевізників. За три місяці ми їх ледве знайшли. Один чоловік погодився взяти і мене. У Василівці окупанти дуже затримують, дуже було важко проїхати цей блокпост. Дякувати Богу, ми все витримали і потрапили до Запоріжжя. Я рада, що живу зі своїми українськими людьми. 

У Запоріжжі нам дають гуманітарну допомогу, дякую вам. Люди такі чуйні, такі доброзичливі, як рідня. Велике дякую за вашу підтримку, за те, що людям допомагаєте. 

Я сподіваюсь, що війна закінчиться скоро, що нашу землю відстоять наші воїни. Дуже б хотілось, щоб нашу країну повністю звільнили від російських окупантів. 

Дуже хочу, щоб Маріуполь, як і вся Донецька і Луганська області повернулися додому, в Україну.