«Шокували розповіді сусідів про те, що вони пережили»

Завдяки щасливому збігу обставин Діана В’ячеславівна і її чоловік виїхали з Ірпеня у перший день війни і не встигли повернутися до того, як його окупували. Про те, що відбувалося в місті, вони знають тільки з розповідей сусідів

Ми з чоловіком живемо в Ірпені. У перший день війни виїхали з одним наплічником, бо думали, що через кілька днів повернемося. Потім зрозуміли, що не зможемо повернутися додому найближчим часом. Поїхали до батьків і жили в них, поки наше місто звільнили. Повернулися й почали лагодити вікна й дах, пошкоджені внаслідок обстрілів. 

Про початок війни ми дізналися з інтернету. Спочатку не повірили. Потім зателефонували знайомі з Києва й сказали, що почули вибухи. Написали інші знайомі з Борисполя. У перші години було незрозуміло, що робити. У наших друзів не було автівки, вони попросили відвезти їх до батьків. Ми швиденько зібралися й поїхали. Виїжджали в другій половині дня. Вже не було такого затору, як зранку. Були черги на заправках, у магазинах, в аптеках, біля банкоматів.

Побули кілька днів у батьків наших друзів і вже збиралися повертатися, але в новинах написали, що російські війська ввійшли в Ірпінь. І ми поїхали до своїх батьків. У перші місяці було складно, тому що ми не знали, наскільки це затягнеться, чи ціла наша квартира й речі. Але вже на початку травня дізналися, що квартира ціла, і нам є куди повертатися. 

Дядько й чоловік моєї сестри воюють. А інші родичі працюють, кожен на своєму фронті. Переживаємо за всіх. Головне, щоб усі були живі. 

Якщо раніше ми мріяли про великий будинок, про щось матеріальне, то зараз розуміємо, що це не головне, що можна прожити і з одним наплічником, аби тільки в країні був мир.