«Щойно донька повернулась, снаряд влучив в наш дім»

Василь Віталійович вивозив доньку і онуку з Охтирки на захід країни. Та їх повернення додому не було щасливим – стався вибух

Мені 49 років. Живу в Охтирці. Виїжджав, але повернувся додому.

24 лютого я зранку на роботу їхав. Вибухи почалися і я повернувся назад. Жінка також на роботі була. Я їй зателефонував і сказав: «Збирайся додому, бо в нас війна почалася». І ми в підвалі сиділи. З початком війни все зачинилось – магазини, аптеки. Виручала тільки гуманітарна допомога.

У мене є дочка двадцятидев’ятирічна і онука. Донька – інвалід, хворіє на рак. Коли вона почала рвати на собі волосся в підвалі під час чергового обстрілу, я зрозумів, що треба негайно виїжджати. Хоча б на якийсь час, доки тут все стихне.

Я вивіз доньку і онуку на захід України. Мене приємно шокувало ставлення місцевих. Я там раніше ніколи не був - то взагалі інша планета.

Зараз донька і онука вдома. Щойно вони повернулась, у нас стався приліт.   Хату розбомбило, паркану нема. Давали нам будматеріали, ми наймали людей, щоб відремонтувати.

Ця війна зовсім зіпсувала нерви моїх доньки й онучки. І триватиме це все ще довго. А дуже хотілося б жити у мирі.