"Щодня ворог цілить у нас ракетами, шахедами, щодня вбиває, руйнує"

Шпіцер Святослав

8 клас, Фастівський ліцей №1

Вчителька, що надихнула на написання – Кайдаш Тамара Юріївна

Війна. Моя історія

24 лютого 2022 року… Жахливий, страшний ранок. Мама тремтячим голосом сказала, що почалася війна. Було чутно вибухи, страх охопив нас, адже наша квартира поблизу вокзалу та ще й на дев’ятому поверсі. Ми швидко зібрались і поїхали до знайомих у приватний будинок, але спокою і там не знайшли.

Ця ранкова подія була несподіванкою для всіх нас. У душі хвилювання за рідних і близьких, серце калатало від страху, на очі наверталися сльози. Гучні звуки за вікном додавали ще більше занепокоєння, неспокою.

До цього дня ми жили тихим, спокійним життям. Ворог забрав цю злагоду, бомбив, руйнував і знищував цілі міста, села, а головне – убивав людей: дітей і дорослих – не жалів нікого.

На другий день війни, узявши документи та деякі речі, ми поїхали до прабабусі на Львівщину.

Було таке відчуття, що всі тікають, ховаються від війни, шукаючи затишку й безпечного місця. Вибухи лунали скрізь – і було дуже страшно: в одну мить життя може закінчитися. Жаху додала ракета, що пролетіла над головою, від її уламків було зруйновано чиєсь життя, спалахи від фар та вогню, крики дітей, шум, гамір навколо. Ми стояли посеред дороги, паніка брала гору над моїм розумом, треба кудись бігти, тікати…,а сховатися немає де. А я ще такий молодий, життя тільки починається, і ще багато всього треба зробити. Правда, бабуся як могла, так і заряджала позитивом нас всю дорогу. Розповідала нам різні цікаві історії, співала церковні пісні, і ми молилися разом.

Здавалося, що все минуло, настала тиша, спокій, не чутно вибухів, та недовго це тривало.

«Усе горить, чутно звуки машин швидкої допомоги та поліції. Є жертви…», – лунало з усіх радіостанцій.

Ще з давніх-давен люди відвойовували один в одного землі, забирали майно. Це страшно, бо куля, як хижий звір, може вбити, поранити будь-кого. Для того, щоб захистити свою державу, свою землю, люди гуртувалися, чинили опір ворогу та показували, що єдність – це наймогутніша у світі зброя.

Так і зараз мої сміливі співвітчизники захищають нас щодня, щохвилини, віддаючи своє життя за Україну, за людей, за майбутнє. Прості, звичайні люди стали волонтерами, відкрилися центри, створилися організації, які допомагають нашим бійцям, захисникам усім необхідним: від окопних свічок до дронів й автомобілів.

Та ще виявилося, що в нас є такі добрі західні сусіди, вони прихистили у себе багато українських сімей. Дуже важлива допомога зброєю, військовою технікою від різних держав.

Але, на жаль, війна триває, щодня сигнал тривоги, щодня ворог цілить у нас ракетами, шахедами, щодня вбиває, руйнує. Жахливі кадри з екранів телевізора, моторошні новини, а так хочеться миру. Тільки позитивні думки, позитивний настрій, віра в переможний мир допомагає впоратися зі стресом (з панікою).

Ця війна змінила суттєво плани багатьох людей. Насамперед ми перестали відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні. І я прекрасно розумію, що так, як було раніше, вже не буде. Звісно, важко жити в такий час, та впадати у відчай не можна, адже ми наближаємося до перемоги.

Я впевнений, що ми обов’язково переможемо і скоро настане той день – кінець клятої війни, що ми більше ніколи не знатимемо страхіть війни і будемо жити щасливо під чистим, мирним небом.

Я вірю в це!