«Щодня ми молилися й чекали гарні новини…»

Дмитрієва Анна, учениця 8 класу Ліцею "Educator" (онлайн-школа)

Вчитель, що надихнув на написання есе - Музиченко Наталія Іванівна

Війна. Моя історія

Ще з кінця 2021 року ЗМІ почали розповсюджувати інформацію про заплановане повномасштабне вторгнення зі сторони «сусідів». За два тижні до того страшного дня ми з сім'єю виїхали з Києва до тітки в Київську область. Тоді ми ще намагалися жити звичайним життям, та думати, що все буде добре. Я брала участь в танцювальних конкурсах, ходила на тренування. Але 24 лютого, в четвер, зранку всі плани обірвалися…

Війна в моїй сім'ї почалася з вибухів у Василькові та криків моєї тітки. Тоді ми зрозуміли, що вчинили правильно, коли виїхали зі столиці. Бо  вранці там були шалені затори.

Війна почалася о 4 годині ранку, на вулиці було темно та моторошно, ніякої інформації нам не оголошували. Я з переляку підбігла до свого рюкзака й почала туди складати речі. Серце билося все частіше...

Пізніше вже почали показувати новини, а президент оголошував воєнний стан. У наших сімей було кілька спроб виїхати на Західну Україну, але нам не дозволяли військові, бо на дорозі йшли бої.

Щодня ми молилися й чекали гарні новини… Дякую ЗСУ, що я зараз можу писати цей твір. Сподіваюся, що війна скоро закінчиться й більше ніколи не прийде в нашу мирну, квітучу та незламну Україну.