Історії, які ви нам довірили
Мешканка села Новотошківське згадує, як люди думали, що обстріли – це чиясь помилка. Виявилося, це війна.
Ми стояли на балконі й чули, як Світличне обстрілювали. Це був 2014 рік. Ми думали, день-два – і все минеться. А воно затягнулося вже на сім років. Не вірилося, що таке може бути у XXI столітті.
А коли почали по селищу стріляти, цього взагалі не очікували. У будинок наш влучили – ми думали, що помилково. Потім удруге в будинок влучили, і пів селища розбили.
У підвалах сиділи. Виїжджали до Сєвєродонецька, потім приїжджали, бо залишити все й почати з нуля можна і там, і тут. Тому що ні там, ні тут нічого немає. Але якщо щось нажите своє, намагаєшся зберегти.
Звичайно, сиділи ми в підвалах, як і всі. Півгодини ніби тихо – вилазиш, а вони знову починають стріляти. Біжиш назад. Без світла, без води, без нічого сиділи. Грубку топили, сусіди приходили грітися. Виживали, як могли.
Зараз теж стріляють частенько. Сьогодні добре, а завтра що буде – незрозуміло. Та не завтра, а навіть до вечора. Буває так, що цілий день нормально, а ввечері починають стріляти. Але ми вже хоч розуміємо, де, куди, що летить. Уже якось не смикаємося.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
