Єсєнія Задорожня

«Саме в той момент я зрозуміла , що розпочалася війна і життя вже не буде таким як раніше»

Задорожня Єсєнія, учениця 10 класу УЛ №2 Уманської міської ради

Вчитель, що надихнув на написання есе - Король Наталія Миколаївна

Війна. Моя історія

Усе почалося з того, що о шостій годині ранку 24 лютого 2022 року мене розбудили батьки зі словами: “Почалася війна”. Я була в шоці і нічого не розуміла, що відбувається. Коли я глянула через вікно, я побачила, як із-за будинків вилітали і розривалися боєприпаси з військової частини, яка розташована неподалік міста , небо було все червоне, а на вулиці гуділи сирени машин і метушилися перелякано люди.

Саме в той момент я зрозуміла, що розпочалася війна і життя вже не буде таким як раніше. Хоча я розуміла, що війна в Україні почалася ще в 2014 році, але, поки вона не зачепила всю територію України і моє місто, я не придавала велике значення цьому , мабуть, як і більшість людей в країні.

Насамперед, я відчувала розгубленість, страх і хвилювання за близьких мені людей. У той день я зрозуміла, що не існує нічого ціннішого, ніж людське життя, і розуміння того, що, крім рідних та близьких, ти нікому не потрібен. Цей день означав для мене прихід кардинальних змін у житті. Безсонні ночі, втечі до сховища під час повітряної тривоги тощо.

Батьки, усвідомлюючи те, що в країні небезпечно, через деякий час після початку війни вирішили, що краще на деякий час поїхати за кордон, а саме до Польщі. Тому що я на той момент вивчала польську мову і там проживають наші родичі, які запропонували нам свою допомогу, і ще до початку війни казали, щоб ми поїхати до них.

Коли прийшов час сідати до потягу, який прямував до Львова, ніхто не зміг втримати сліз, бо ніхто не знав, на який саме проміжок часу ми їдемо. Приїхавши до Польщі, життя дуже сильно змінилося. По-перше, для людей, які не володіють або не знають мови, було дуже важко пристосуватися до нового середовища проживання. Приїхали ми весною, тому мене з братом і нашими знайомими відразу записали до школи.

Так як шкільна програма в польських школах набагато простіша, брата залишили в першому класі, так як і в Україні, а мене записали до останнього восьмого класу. Це випускний клас, після якого складають іспити на вигляді ДПА з польської, математики та англійської мови.

Навчальний рік у Польщі триває до червня, тому я мала трохи час підготуватися до іспитів. Склала я іспити добре, навіть краще. ніж деякі поляки, та вступила в технікум, де й продовжила навчання. Це був досить складний період у моєму житті, тому що, крім польської школи, я повинна була вивчати і українську програму теж. Щоб в кінці року здати контрольні роботи на високий бал.

Але, крім труднощів, були і веселі моменти: мама з братом вивчили польську мову, а я її удосконалила до рівня С1, знайшла багато друзів, і навіть мені випала можливість виступити в міському театрі разом з польськими підлітками.

Незважаючи на те, що в Польщі було набагато більше різних можливостей, ми сумували за рідними й хотіли повернутися додому. Довго міркуючи, що робити далі, чи залишитися й продовжити навчання в Польщі, чи повернутися додому і там десь продовжити навчання. Обдумавши всі нюанси, ми повернулися в Україну й не жалкуємо, що зробили саме цей вибір. Головне, що вся сім’я знову разом, а все інше - це дрібниці.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/