"Розумієш, що гинуть люди і це важко сприймати та усвідомлювати"

Дорош Марія

9 клас, Андрушківський ліцей імені А. Н. Вітрука

Вчителька, що надихнула на написання – Марун Світлана Михайлівна

Війна. Моя історія

Війна. Страшне слово для кожної людини в минулому, але й в теперішньому часі, як би це сумно не звучало. Здавалося, що це сучасний світ і подібне трапитися не може, однак це відбувається з нами. Наша юна Україна пережила багато випробувань та має героїчну історію. І на даний час переживає лихо, яке зв'язано із українськими територіями, проте наш ворог не розуміє, що українська земля є українською. На окупованих територіях Луганська і Донецька, на мою думку, люди зомбовані путінським режимом ще з 2014 року. Війна тривала, але вона не так зачіпала області центру та заходу, та не потрібно вважати, що ми про неї забули. Але з початку 2022 року почалося повномасштабне вторгнення і це стосується всіх та кожного.

24 лютого 2022 рік 5 година ранку, Україна прокинулася від вибухів і новин, що розпочалася повномасштабна війна. То був четвер, я мала прокидатися о сьомій годині ранку, бо мені потрібно було йти до школи. Але за декілька хвилин до сигналу будильника, до мене зайшла бабуля і сказала:,,Машо, почалася війна ". Перша моя емоція була здивування та сміх, як би це дивно не звучало. Я не вірила, перепитувала чи правда це чи ні, чи якийсь жарт. А потім вчителька пише, щоб залишалися всі вдома, тому що війна. І тільки тоді я усвідомила всю ситуацію. Я почала телефонувати мамі, бо вона на той момент була на роботі в Житомирі . І я сильно хвилювалася за неї, чи все добре, чи нічого не трапилося. Коли мама сказала, що все добре, я повністю не заспокоїлася, в мене була присутня тривожність, і я досі в деяких випадках відчуваю її. Але я вірю в перемогу України, що війна закінчиться і все буде добре, і досі вірю.

Моє життя змінилося, але не сильно. На початку війни змінилося прийняття освіти, ми були на дистанційному навчанні і в цьому випадку є деякі відволікаючі моменти. Але зараз все налагодилося, звичайно, під час повітряних тривог ми спускаємося в бомбосховище. А все інше, напевно, не змінилося. Можливо, я цього не помічаю або не хочу помічати. Однак розумієш, що гинуть люди і це важко сприймати та усвідомлювати. Ось такі реалії сьогодення.

Отже, сьогоднішній світ непередбачений і готовим потрібно бути до всього. Тому що вчора не було війни, а сьогодні є і вона досі триває. Але, на мій погляд, потрібно жити та цінувати своє життя. Та здійснювати мрії, чекати перемоги й сильну, відновлену і нову Україну.