"Розплющив очі – ніч, нічого не бачу"

26 травня 2024 виповнюється рік з дня ракетного удару по психлікарні в Дніпрі. Тоді ракета армії РФ влучила в триповерхову будівлю – там був денний стаціонар для людей із психічними захворюваннями. На момент вибуху в закладі перебувало понад 20 співробітників і 40 пацієнтів. Частина споруди обвалилася. Четверо людей загинули, ще 32 були поранені. Матеріал Радіо Свобода.

81-річний Дмитро Колодяжний – колишній військовий, полковник у відставці, зараз – пенсіонер. Він – один із постраждалих через ракетний удар 26 травня минулого року в Дніпрі.

Розповідає: попри вік, звик щоранку виходити на пробіжку, а заразом – брати з собою пластикові баклажки, щоб набрати води зі свердловини. Того дня вийшов з дому, як зазвичай: на стадіон і по воду. Усе сталося миттєво.

Психіатрична лікарня Дніпра, пошкоджена ракетою 26 травня 2023 року. Цю світлину зроблено в травні 2024 року

«Почув сильний гул. Шестиметрова «дура», ззаду – полум’я, йшла під кутом прямо на будинок – на лікарню… Мене перекинуло на проїжджу частину. Намагаюся встати. Розплющив очі – ніч, нічого не бачу. Намагаюся на правий бік встати – не знаходжу ліктя, на правий – те саме. Чую: якісь люди підбігли. Чоловік жінці каже: та він же в калюжі крові, чимось заткни кров, аорта ж пошкоджена. Далі нічого не пам’ятаю. Пам’ятаю вже, як оговтався в лікарні, після операції», – розповідає чоловік.

У лікарні пенсіонер пробув півтора місяця, пережив три операції. Через потужний удар чоловік отримав струс головного мозку, втратив багато крові. Праву руку врятувати не вдалося, її ампутували. Другу – прооперували, але тепер вона малорухома.

Дмитро Колодяжний, постраждалий через ракетну атаку в Дніпрі. Квітень 2024 року

Зараз, говорить чоловік, у побуті він не може обходитися без сторонньої допомоги.

«Після контузії у мене порушена координація рухів. З’явилося почуття страху: при виході з тролейбуса – дезорієнтація, рівноваги немає. На лівій руці мізинчик відмінно працює, а інший палець, великий, – на четвірочку. Решта пальців не працюють, як дерев’яні, я їх не чую. Проблема – вдягтися, взутися, тримати ложку в руках. Мене рятує, що син з родиною живуть поруч, на майданчику, допомагають», – каже постраждалий.

«Хто міг передбачити, що цей «карлик» піде на Україну?.. Відновити СРСР захотілося йому. Необхідно всі сили збирати нам і давати здачу, виганяти їх за межі України. Це ж скільки людей покалічених, як я… Одна людина наробила нам скільки біди й горя», – додає Дмитро Колодяжний.

Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.