Моя родина - це дружина і син, доросла дочка дружини від першого шлюбу. До війни жили добре. Все було, робота була, а тепер немає нічого. І будинку теж немає.
Я сам родом з міста Донецька. У мене був досвід у 2014 році. Тоді довелося виїхати з рідного міста на нове місце. Там уже обжились. Ми жили біля Мар'їнки. У 2017 році у нас було влучання: прямо біля подвір'я прилетів снаряд - розбомбило машину, пів двору винесло. Тоді Фонд Ріната Ахметова допомагав - видавав гуманітарну допомогу. А тепер повномасштабне звірство почалось.
Я працював у Запоріжжі. Приїхав додому у відпустку. Тим часом розпочалася повномасштабна війна. Двічі потрапив під обстріл. Ледь не вбило. Тепер виїхали, дякувати Богу.
Ми не знали, куди їхати і як. Грошей на евакуацію і влаштування на новому місці не було. Тому ми і відкладали наш від'їзд. Виїхали 9 травня з Новомихайлівки. Нас забрали родичі на своїй машині. У сумку зібрали речі і документи. Приїхали у Жовті Води - у нас тут були знайомі.
Найбільші труднощі - це фінансові і психологічні. Хвилювався за дітей, адже ми сиділи у бомбосховищі, перечікували обстріли.
Шокувало, коли на моїх очах поранило людину.
Приємно відчувати підтримку родини, допомогу близьких, бачити стабільний психологічний стан дітей.
Нас підтримують у Жовтих Водах, дають гуманітарну допомогу.
Війна розкидала мою родину по всій Україні. Житла немає, машини теж. Розбомбили все життя.
З роботою складно. Іноді є підробітки.
Ми живемо одним днем. Війна продовжується, обстріли мирних тривають.
Хотілося б, щоб війна закінчилась чимшвидше Перемогою України.
Хочеться додому. Хоч на руїни. Будемо відбудовувати свій дім.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.