Історії, які ви нам довірили
Охтирка дуже постраждала від нападу окупантів, однак Іван рідне місто не залишив. Сім’ю вивіз у безпечне місце, а сам повернувся додому, де з першого дня війни йшли бої
Мені 58 років. Я живу в місті Охтирка.
Коли дізнався, що почалася війна, одразу відвіз дітей і онуків у Кропивницький, а сам повернувся додому, бо потрібно було доглядати 80-річну маму. На той час уже пройшли російські війська. Я цілу ніч їхав. На трасі не було нікого – одні бронетранспортери стояли. Мене не зупиняли.
Коли я під’їхав додому, почався обстріл. Розбомбили військову частину, теплоелектростанцію, будинки.
Моя сім’я побула в родичів у Кропивницькому, а потім виїхала на захід України. Мама померла перед Новим Роком. Я так і залишився в Охтирці. Зараз не працюю.
Я думаю, що війна ще рік точно триватиме. Рано чи пізно ми переможемо, але доведеться й надалі жити з такими сусідами. Боюся, щоб не було такого, як між Ізраїлем і Палестиною, де прикордонні зони постійно обстрілюють.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
