Історії, які ви нам довірили
Мені 72 роки. Я жив з дружиною у селі Мирне Пологівського району Запорізької області. Ми маємо двох синів і двох доньок. Сини – військові. Доньки живуть зі своїми сім’ями в Запоріжжі.
На початку березня наше село потрапило в окупацію. Заїхало понад сто п’ятдесят одиниць ворожої техніки. Відразу загинуло чотири людини. Серед них – п’ятнадцятирічний хлопець. Росіяни застрелили його.
Якось один автомобіль не зупинився біля блокпосту росіян, то окупанти розчавили його. Коли я виїжджав, роздавлені тіла все ще лежали на тому ж місці.
Ночами були потужні обстріли. Дружина першою не витримала й виїхала в Запоріжжя, а я залишався до восьмого травня. Поїхав, коли почастішали влучання в житлові будинки. Перед моїм двором вибухнув снаряд – вилетіли вікна. Коли я виїжджав, у селі залишалося четверо людей. Згодом і вони виїхали.
Не було світла, води, газу. Поки був бензин, воду качали зі свердловин за допомогою генератора. Отримували олію й борошно. Вдома була картопля. Їжі вистачало. Попри обстріли, я навіть город посадив. Готували на саморобних пічках.
Окупанти грабували будинки, мешканці яких виїхали. Забирали з гаражів скутери й автомобілі. Зараз наше село деокуповане. В ньому базуються українські військові. Тільки-но звільнять Пологи – повернемося додому.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
