Мені 47 років. У мене двоє дітей. Ми жили в Маріуполі.
У перший день війни ми поїхали до сестри в інший район міста і жили в неї, поки не виїхали з Маріуполя. Не було зв’язку, води, світла, газу. Та найстрашніше те, що не вистачало продуктів харчування і питної води. Ми готували на багатті. Воду брали з каналізації. Розтоплювали сніг. Ось так і виживали.
Під час виїзду з міста російські військові обстріляли наш автомобіль – мама і брат загинули.
Зараз я з дітьми живу в Києві. Знайшла роботу не за фахом, з маленькою зарплатою. Але зараз така ситуація, що вибирати не доводиться.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.