"Робити ми можемо те, до чого дістанемо рукою, йти маленькими кроками до великої перемоги"

Густяк Олена, вчителька української мови та літератури
Опорний заклад освіти Новоселицький ліцей

Чому бути українкою – це моя суперсила?

Коли мене запитують, у чому сила українського духу, я завжди відповідаю: «У любові до рідної країни…»

За місяці війни більшість із нас змогли проявити свої кращі якості і стати сильнішими саме завдяки тому, що ми – українці. На нас зараз дивиться уся світова спільнота: хтось із захопленням, дехто із неприхованим скептицизмом. А що залишається нам? А нам своє робити… Бо ж, погодьтеся, нам висувають завищені вимоги, тому що в наших руках найкращі цінності: мир, демократія, свобода та патріотизм. Чому так? Адже це саме ми надихаємо своїм прикладом інші народи, формуємо свідомість нації, це ми прокладаємо широкі шляхи до свободи.

Я переконана, що після нашої перемоги весь світ буде навчатися не лише в українських військових, а й у простого цивільного люду.

Чи вдається зараз нам почуватися комфортно? Звісно ж, ні. Геополітика і новини, безперечно, впливають на наше самопочуття, думки та дії. Ми хвилюємося, і це постійне хвилювання впливає на наше повсякденне життя. Дуже складно жити в надзвичайних умовах воєнного стану.

Це те, що роблять на лінії фронту наші захисники, якими ми захоплюємося. Вони взяли обставини, яких вони не вимагали, і перетворили їх на боротьбу. Бо яка альтернатива? І у нас такої альтернативи немає. Ми не можемо передбачити, коли закінчиться війна. Що ми можемо робити? На що спиратися? Робити ми можемо те, до чого дістанемо рукою, йти маленькими кроками до великої ПЕРЕМОГИ. Але, з жодних умов, не зупинятися, показувати приклад іншим, тим, хто більш слабкий за нас.

Тому… Дивлячись зараз на свій день, на своє життя, я завжди переконуюся, чи правильно розставляю пріоритети, чи приділяю найкращі та найпродуктивніші години важливим справам.

Переконана, що я сама вирішую, яку історію розповідатиму після нашої ПЕРЕМОГИ. Сама вирішую, як реагувати на події сьогодення. Бо ж добре знаю: хаос – це вибір, байдужість – це теж вибір. Як і гнучкість, стійкість, віра та дії…

Замість того, щоб турбуватися про тих, хто діє неправильно, оточила себе однодумцями, близькими за духом людьми. Це дало мені сили бути в ресурсі! Щодня долати свій Еверест! І щодо моєї допомоги… З перших днів війни плела маскувальні сітки та кікімори для потреб ЗСУ, два роки поспіль беру участь у Всеукраїнському забігові «Шаную воїнів, біжу за героя України», разом із колективом передаю смаколики нашим захисникам, беру участь у благодійних ярмарках на користь ЗСУ. Намагаюсь регулярно донатити на потреби фонду «Повернись живим». Тримаю освітянський фронт. Що ще? А ще багато різних справ, яких вимагає від мене сьогодення (не просто себе хвалити, не звикла я…).

Попри це ніколи не забуваю, що я сильніша, ніж думаю. У ці складні часи для нашої країни, зрозуміла, що чим активніша я, тим краще почуваюся. Чи мене окриляє радість, чи обіймає жаль – я продовжуватиму допомагати ЗСУ… Пишаюся, що я проживаю ці скрутні часи разом зі своїм народом…

Вважаю, що все те, що робить зараз кожен українець заради ПЕРЕМОГИ, є дієвим, яким би скромним воно не було!