«Ракету збили неподалік – мене відкинуло в під’їзд»

Тетяна Едуардівна виїхала з Краматорська після того, як його почали активно обстрілювати. Під час одного з обстрілів вона, хоч і не суттєво, проте постраждала. З собою забрала маму. Зараз вони удвох знаходяться в Івано-Франківську 

Мені 69 років. Я з Краматорська.

24 лютого почалися обстріли. О четвертій годині ранку стався вибух на військовому аеродромі, неподалік від якого я жила. Цього ж дня ракета впала на вулиці Парковій – вилетіли вікна у п’ятиповерховому будинку. А 6 березня ракету збили неподалік від будинку, у якому жила моя мама. Я в той час там знаходилася. Першою хвилею мене відкинуло в під’їзд, а від другої повилітали вікна й двері. 4 квітня було влучання у школу, саме в цей день ми виїхали. 

Два місяці прожили у Кривому Розі, а коли і його почали обстрілювати, поїхали в Івано-Франківськ. Тут тихо, люди гостинні. Нам з мамою дають гуманітарну допомогу. Проблеми виникають лише з медикаментами для мами. Їй 89 років, у неї цукровий діабет і проблеми з суглобами. Вона лежача. Ми обидві зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, але виплати отримала тільки я. Купую, звісно, їй таблетки й уколи, але не на все вистачає коштів, а потрібно ще й за квартиру платити.

Шокує, що пів Краматорська вже розбито. Спочатку били тільки по заводах, а тепер – і по житлових будинках.  

Наш внук на війні. Він каже, що ще рано повертатися в Краматорськ. Неподалік від нього – Бахмут. До весни точно назад не поїдемо. У Краматорську газу немає, хоча опалення дали. Вода є, але з перебоями, світло теж. 

Хочеться, щоб скоріше закінчилися війна і всі наші території так і залишилися українськими.