«Ракета влучила в будинок мого сина»

Олексій Якович живе в Гуляйполі, яке окупанти обстрілюють з перших днів війни. На його вулицю часто прилітають снаряди. Будинок його сина, як і багато інших, залишився без даху. У місті немає світла, газу й води. Люди виживають, як можуть

Мені 66 років. Я з Гуляйполя. У мене є дружина і двоє дітей. Син – учасник АТО. Він має сім нагород. Донька живе у Запоріжжі, працює лікарем. 

Гуляйполе обстрілюють з першого дня війни. Буває так, що по три доби стоїть неймовірний гул.

Багато всього розбили в місті. У приватному секторі немає укриттів. У погребі ховатися небезпечно, багатьох уже засипало. Тиждень тому на нашій вулиці було близько десяти «прильотів», після чого хати стоять без дахів. Є вирви до шести метрів у глибину і до двадцяти п’яти – в ширину. 

З 24 лютого немає ні води, ні газу, ні світла. Виживаємо, як можемо. Раз на місяць нам привозять гуманітарну допомогу. Щоб зняти з картки пенсію, наймаємо автомобіль і їдемо за 40 кілометрів. По воду ходимо у пожежну частину, що знаходиться за кілометр від нас. Запасаємося свічками. У кого є можливість, ті купують газові балони, щоб мати змогу готувати їжу. Одного вистачає трішки більше, ніж на місяць. Дрова привозять, але вони дорогі. Сусідка трішки протопить, а потім вдягається добре та так і сидить. Телефони у лікарні можна зарядити.