«Про брата, який був у Маріуполі, майже нічого не відомо»

Війна стала важким випробуванням для вагітної Ольги Олександрівни

До початку повномасштабного вторгнення Росії ми жили в Харкові. Зранку 24 лютого наша сім'я спала, ми не чули ніяких вибухів, та й телефони були вимкнені, бо у нас маленька дитина. Ми побачили велику кількість пропущених дзвінків від родичів, коли прокинулись. Спочатку я передзвонила старшій донці, і вона мені сказала, що почалась війна, тому вона сидить в бомбосховищі.

Я була на сьомому місяці вагітності, коли почалась війна, а іншій моїй дитині було тільки два роки. Найбільші труднощі були в тому, щоб заспокоїти дитину, бо вона дуже боялась сирен та гучних вибухів.

Якось ми вийшли з дому на десять хвилин, щоб подихати свіжим повітрям, але зовсім поруч почали падати снаряди. Я з великим животом і маленькою дитиною була змушена швидко бігти до під'їзду, щоб сховатись.

Мене взагалі шокувало, що почалась війна, і що це дійсно відбувається з нами. Ми були вимушені тікати з рідного міста, тому п’ять діб їхали на західну Україну. Там малознайомі люди надавали прихисток у своїй осели, допомагали продуктами та одягом

На жаль, я не могла дізнатись чи живі твої родичі. Дуже важко було читати в телефоні повідомлення від рідного брата, коли він знаходився на Азовсталі майже без їжі та ліків.

На сьогодні про брата майже нічого не відомо. Ми знаємо тільки те, що він був поранений під час вибуху в СІЗО в Оленівці.

Мені дуже лячно за своїх дітей, я хочу, щоб вони жили в мирній країні, яку я дуже люблю.

Війна роз’єднала нашу сім’ю: чоловік приїжджає до нас рідко, старшу доньку бачила один раз за пів року. Також я не можу зустрітись зі своїми батьками, бо вони живуть в Білорусії.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/